ПРОГРАМА ПРАВОГО СЕКТОРУ
Упродовж століть український народ боровся за своє національне і соціальне звільнення, за право бути господарем своєї долі на рідній землі, за свою державу. Багатовікова боротьба завершилася проголошенням незалежності України. Проте українці на рідній землі й надалі залишаються під загрозою знищення внутрішніми і зовнішніми ворогами, а наша країна може набути статусу безправної неоколонії.
Головною проблемою нинішнього державного будівництва є відсутність узаконеної й усвідомленої ідеології державотворення, яка б визначала основні цілі суспільства та шляхи їх досягнення. А це означає, що немає чітко окресленої, привабливої для більшості населення мети, програмних напрямних і пріоритетів державного будівництва, немає ідейно-політичної структуризації політикуму і суспільства, немає цілеспрямованої державницької політики, немає політичної перспективи і поняття про політичне добро і зло, а отже – немає об’єктивних і суспільно вагомих критеріїв оцінки діяльності громадян, політикуму, усіх гілок, структур та людей влади. Більшість політичних сил далекі від декларованих ними програм. На практиці вони швидше дотримуються ідеології “робити і казати те, що вигідно зараз”, і не мати стійких принципів.
Другою проблемою є те, що в основу українського державотворення від самого початку були закладені й узаконені як пріоритетні запозичені доктрини, а не ідея державності української нації – не українська національна ідея.А доки не буде вирішене головне політичне завдання народу – створення української національної держави, – доти, як показує наша і світова практика, є і буде неможливим вирішення виключно на користь народу всіх інших проблем (політичних, економічних, соціальних, аграрних, правових, конфесійних, мовних, освітніх, культурних тощо).
Третя проблема – воля народу не стала визначальним фактором, а сам він – головним суб’єктом державної політики, відсутня методика надійного контролю громади за діяльністю своїх обранців і посадових осіб. Є невідкладна потреба у створенні всеохопної системи українського національного народовладдя – передусім через суттєве розширення сфери виборності в державному та місцевому управлінні.
В Україні боротьба за владу ще не стала боротьбою за Україну – за відродження, розвиток і добробут української народу, за її самоутвердження у всіх без винятку сферах життя, за державне гарантування її гідного майбутнього.
Наша мета – реалізація української національної ідеї, здобуття, закріплення і розбудова національної держави – держави української нації на українських землях, яка б забезпечила українському народу гарантований розвиток, усім громадянам України – всебічну Свободу, Справедливість, Добробут.
І. Ідейно-світоглядові засади
Наше основне гасло: “Бог! Україна! Свобода!”
Бог: Метою людського існування є наближення до Бога – інакше людина, суспільство, держава деградують, вироджуються і занепадають. “Дорога до Бога лежить через Батьківщину” (Ю.Вассиян). Саме віра в Бога стимулює нас до боротьби за Свободу та національну державність України.
Україна: Всемогутній Господь створив нас українцями, українською нацією, і хай святиться воля Його на віки віків. Тільки у власній національній державі українці можуть зберегтися українцями і християнами, а Україна – Україною. І тому Україна для нас – понад усе! Захищаючи Україну, прагнучи створити українську національну державу, ми відстоюємо не тільки свої національні права, а передусім – Божу волю. І тому – з нами Бог!
Свобода: Бездержавний і підневільний народ не може діяти ні за законами Божими, ні за власними: він приречений жити так, як диктує йому той, хто його поневолив. А тому боротьба за Свободу людини, нації, України – це наш християнський і національний обов’язок.
Наш обов’язок: культивування і реалізація української національної ідеї – ідеї державного самоутвердження української нації, створення української національної держави із дієвою системою українського народовладдя.
Національна ідея – це ідеологічна формула, яка виводиться не тільки з актуальних проблем суспільства, але й із постійних інтересів народу, націлює його на найбільш загальну, головну і визначальну проблему, від вирішення якої залежить і розв’язання поточних проблем, і здійснення всіх прагнень та задумів народу, і саме його буття в часі. Геніальне поетичне формулювання української національної ідеї дав Тарас Шевченко: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Будь-яка підміна цієї ідеї чимось іншим – це свідомий чи несвідомий злочин проти України.
Національна держава – це суспільно-політична система, створена народом для розв’язання своїх поточних проблем, реалізації своїх інтересів і забезпечення свого майбутнього. Такою державою керує обрана народом національна влада.
Національна влада – це влада, яка є носієм національної ідеї народу та діє в інтересах не тільки якогось класу чи соціальної групи, а в ім’я цілої нації та всіх громадян.
Національне народовладдя – це узаконена система визначальної ролі корінного народу в державному будівництві та функціонуванні держави через своїх обранців – носіїв національної ідеї цього народу.
Наша ідеологія: український націоналізм – ідеологія захисту, збереження і державного самоутвердження українського народу; це Ідея та Чин в ім’я України.
Наша боротьба: за владу народу, а не за владу над народом.
Наш принцип: Як не я – то хто? Як не тепер – то коли? Як потрібно – то можливо!
Наше ставлення до громадян інших національностей:
– побратимське – до тих, хто разом з нами бореться за українську національну державу;
– толерантне – до тих, хто позитивно ставиться до нашої боротьби за право бути господарями своєї долі на своїй землі. “Нам усім тут вистачить місця” (С.Бандера);
– вороже – до тих, хто протидіє процесам українського національного відродження і державотворення.
Наші вороги: імперіалізм, шовінізм, комунізм, нацизм, ксенофобія, антисемітизм, космополітизм, глобалізм, псевдонаціоналізм і все те, що протидіє побудові української національної держави.
Наше завдання: здійснити якісні, революційні перетворення в інтересах українського народу.
Наше переконання: доки український народ не розв’яже своєї головної проблеми – не створить власної національної держави, не узаконить свого права творити державу, формувати і контролювати владу, – доти жодна його проблема не буде вирішена на його користь.
ІІ. Політично-програмові засади
1. Український шлях
Українська Національна Революція оголила запит на якісну зміну системи влади на основі української національної ідеї.
Досі суть пропозицій кожної влади зводилась до того, щоб за всяку ціну утриматись при владі, зберегти нинішню систему грабежу народу і країни, не допустити до повномасштабного відродження і політичного самоутвердження справжнього господаря України – української нації. В результаті цих дій влади Україна з найбільш перспективної пострадянської держави перетворилася на убогу заштатну неоколонію третього світу.
Українському суспільству мають бути представлені не чергові псевдо опозиційні обіцянки, а щось абсолютно інше. Наша програма сутнісно опозиційна, бо пропонує щось якісно, революційно нове в сучасній українській політиці: українську національну ідеюяк віковічну мету української нації та український шляхдо цієї мети.
Український шлях – це продовження багатовікової ідейно-політичної боротьби за реалізацію української національної ідеї-мети. Це боротьба за державне самоутвердження українців у всіх сферах життя. Це боротьба за якісно іншу систему влади – за українську національну державу. Це боротьба за українське національне народовладдя, при якому влада формується, контролюється і змінюється тільки народом, згуртованим під прапором української національної ідеї. Це боротьба за те, щоб кожні вибори були змаганням ідей і програм національного державотворення, а не тільки гризнею бажаючих всістися на шию народові. Це боротьба за виконання заповітів наших предків, за достойне життя сучасників, за гідне майбутнє нащадків.
Український шлях – це боротьба не за чергового обіцяльника чи зграю обіцяльників, а за українську національну державу – за українську Україну.
2. Національна держава
Національна держава – це природне прагнення кожного розвинутого народу, це завершення його політичного самоутвердження, внаслідок якого він стає повноправним і єдиним господарем своєї долі на своїй землі, своєї держави і влади в ній, своєї країни і всіх її ресурсів.
Національна держава – це політичне утворення народу на його власній території для державного забезпечення своїх інтересів у всіх сферах життя та для гарантованого відродження і розвитку.
Національна держава – це політична система, у якій влада є носієм національної ідеї і послідовним захисником інтересів свого народу – як у самій країні, так і на міжнародній арені.
Національна держава – це постійний, організований і потужний вплив на владу через всеохопний механізм народовладдя, який гарантує українцям, що кожна влада буде діяти тільки в українських національних інтересах, – інакше негайно перестане бути владою.
Національна держава – це держава, соціально-економічна політика якої здійснюється за формулою: “Від створення і зміцнення національної держави – через захист економічних інтересів нації – до заможності кожного громадянина”.
Національна держава – це держава, де головним і визначальним критерієм оцінки діяльності кожного громадянина є добро нації.
Національна держава – це держава, у якій громадяни інших національностей визнають корінний народ господарем країни, мають не тільки рівні з ними права, але й обов’язки, знають і поважають його мову, закони та історію, мають необхідні умови для свого національного збереження і розвитку, виступають повноважними представниками культури свого народу.
Національна держава – це та держава, яка діє в ім’я всіх мертвих, живих і ненароджених, в Україні і не в Україні сущих українців та всіх чесних громадян України.
3. Національне народовладдя
На сьогодні реальної влади народ не має і на процеси державотворення не впливає. Наша мета – перетворити Україну в національну державу із реальною системою народовладдя та постійно розширювати владу громади в усіх сферах суспільного життя. Ми зобов’язані запобігти тому, щоб влада не була закритою системою, яка тяжітиме до замикання в собі, орієнтуватиметься на особисті інтереси та діятиме на власну користь.
Влада повинна перебувати під постійним, щоденним контролем і тиском об’єднаного національною ідеєю народу – через всеохопну систему народовладдя.
4. Внутрішня політика
Завданням внутрішньої політики має бути створення і розбудова якісно іншої – нової української національної держави, політична структуризація суспільства за ставленням до мети державотворення і консолідація громадян під прапором української національної ідеї.
Внутрішня політика держави повинна бути спрямована на реалізацію української національної ідеї та системи народовладдя в усіх без винятку сферах суспільного життя.
5. Національна безпека й оборона
Більшість сучасних політичних сил бачать гарантії безпеки держави тільки в міжнародному визнанні України, у її членстві в європейських та світових структурах, у партнерстві в рамках НАТО, СНД, ЄЕП, ЄС тощо. Це небезпечна і згубна для України політика. Вона базується на свідомому чи несвідомому змішуванні понять “безпека нації” (усунення всього, що заважає всебічному відродженню, розвитку і державному самоутвердженню української нації), “національна безпека” (протидія внутрішнім і зовнішнім чинникам, які суперечать інтересам української нації у всіх сферах життя і загрожують її майбутньому) та “безпека держави” (надійне забезпечення держави від можливої агресії, окупації та спроб антиконституційної зміни влади).
Насправді надійно гарантувати безпеку України може тільки сам український народ, об’єднаний українською національною ідеєю, і тільки у власній державі. Якщо влада не виявляє і не карає ворогів нації та держави, – значить, вона сама є ворогом нації та держави.
6. Економічна політика
Економіка – це система забезпечення матеріальних інтересів тих, кому належить влада. У розвинутих, національних державах народ виборов собі значну частину влади, а з нею – і право на значну частку в розподілі прибутків від економічної діяльності.
В Україні економіка ідеально працює на забезпечення матеріальних інтересів людей влади і зв’язаних з нею через корупцію внутрішніх і зовнішніх хижаків.
Наша економіка не тільки не забезпечує матеріальних інтересів народу, але перетворена в досконалу систему грабежу народу та держави і є найголовнішою складовою частиною системи нищення української нації. Дуже багато єднало та єднає владу і опозицію у методах управління економікою. Можна виділити кілька спільних рис.Найперше – це тяжіння вирішувати кризові ситуації через грубе адміністративне втручання. Друге – це сприяння імпорту на шкоду національному виробникові. Третє – це використання зовнішніх заощаджень на потреби “проїдання”. Четверте – управління державним бюджетом в “ручному режимі”. П’яте – однаково негативне ставлення та нерозуміння ролі малого бізнесу.
Інша проблема полягає у великому бізнесі, який не є українським (йдеться передусім про світогляд) та державницьким у ставленні до країни та її громадян. Абсолютна більшість його представників розглядає Україну та українців виключно як територію і «населення» для отримання вищої норми прибутку.
Ключем до перетворення економіки в систему забезпечення матеріальних інтересів народу є тільки національно-державотворча політика: створення власної національної держави. Економічна політика повинна будуватися і розвивається за формулою: “Від створення й утвердження національної держави – через державний захист економічних інтересів народу – до добробуту кожного громадянина”.
7. Соціальна політика
Гарантом ефективності та перспективності соціальної політики і захисту громадян є національна держава. В основу соціальної політики покладаємо принципи національної солідарності, справедливості та відповідальності у взаєминах громадян із державою, власників із найманими робітниками, працездатного та непрацюючого населення. Обіцянки вирішити нинішні соціальні проблеми народу без створення української національної держави – це відверто антиукраїнське політичне шахрайство.
8. Аграрна політика
Село – це не тільки продуцент товарного хліба і не лише виробник сировини для міської харчової промисловості, як вважають і влада, й різні опозиції. Українське село – сформована за тисячоліття ефективна й унікальна система всебічного матеріального і духовного життєзабезпечення, національного людинотворення і націозбереження,Не може бути “неперспективних” сіл: кожне з них – це частка українського національного світу і кожне необхідне нації. Відроджувати, розвивати та зберігати треба кожне село – не лише як виробничу одиницю, а передусім як живу й незамінну клітину національного організму.
Успішно розвиватися українське село може тільки в національній державі. Уся державна політика щодо села повинна бути спрямована на його збереження, відродження і всебічний розвиток, на створення таких умов, щоб не тільки припинилася міграція з села, але й почався зворотній процес – повернення колишніх селян і переселення в село частини мешканців міст. Саме за цим і повинна оцінюватися аграрна політика влади.
9. Освіта
Система освіти в Україні потребує докорінних змін, які мають відповідати українській національній ідеї. Метою освітньої системи України має бути розвиток і примноження інтелектуального і творчого потенціалу особистості та цілої нації, формування високоосвічених кадрів національного державотворення і виховання національно свідомих, активних, самовідданих та жертовних громадян української національної держави.
Крім того, освіта тільки в першому наближенні постає як скарбниця знань, якими треба оволодіти. Але сутнісним, головним і визначальним у ній є інше. Освіта – це школа пізнання, мислення і творення. І формувати вона повинна особистостей із високою культурою мислення, які вміють добувати, осмислювати і творчо використовувати набуті знання.
Для реалізації цієї комплексної мети Уряд має підготувати й запропонувати для публічного обговорення, а Верховна Рада узаконити національно зорієнтовану державну програму розвитку освіти в Україні.
10. Культура
Метою культурної політики національної держави має бути збереження і відродження, розвиток і примноження культурних здобутків народу, перетворення системи культури в потужний і постійно діючий фактор культивування в суспільстві високих естетичних, духовних та моральних національних цінностей і формування національної етичної та естетичної свідомості суспільства, вироблення в кожному українцеві духовно-світоглядного імунітету проти чужого культурологічного імперіалізму.
11. Наука
Наука – генератор інтелекту нації, невичерпне джерело нових ідей і технологій, фундамент національної економіки, визначальний фактор суспільного прогресу і запорука національної перспективи.
Національна система наукових установ має бути ядром і джерелом інтелектуального потенціалу нації, визначальним фактором розвитку, зміцнення і прогресування національної держави.
12. Релігійно-конфесійна політика
Метою нашої релігійно-конфесійної політики є релігійно-духовне відродження українського народу та створення єдиної помісної національної християнської Церкви.
Під національною Церквою ми розуміємо передусім релігійне об’єднання християн, духовенство та ієрархія якого бере на себе відповідальність перед Богом і людьми за те, щоб дорогою Христа вести і привести до Бога довірений їм народ таким, яким створив його і яким хоче бачити його Господь, а не таким, яким хотіли зробити його різні окупанти та їх спадкоємці, часто – явні слуги сатани.
Нинішня релігійно-конфесійна роздробленість в Україні – справа не Божа, а людська, а тому й подолана вона має бути людьми. Духовна і церковна єдність усіх християн заповідана Богом, а тому не може бути предметом політичних дискусій. Дискутивними можуть бути тільки плани, програми і практичні кроки її досягнення.
13. Молодіжна політика
Сучасна українська молодь кинута державою напризволяще і стала жертвою старанно насаджуваних і культивованих збочень: наркоманії, алкоголізму, розпусти, гомосексуалізму, насильства, бездуховності, денаціоналізації, аполітичності тощо. Антиукраїнська влада вербувала собі з молодих українців слухняних слуг, неукраїнський політикум – бездумний електорат, космополітичний бізнес – невибагливих наймитів, кримінал – сліпих виконавців, а зарубіжний капітал – безправних і дешевих рабів. Решта, не маючи навіть такої перспективи, приречена спиватися, деморалізуватися і вироджуватися, перетворюючись у безлику і безпорадну біомасу, яку легко тримати в покорі.
Ми протидіємо цим намірам і бачимо у молоді головну рушійну силу в боротьбі за державне самоутвердження українського народу. Молоде покоління мусить довершити мрію попередників, продовжити їхню справу та забезпечити гідне майбутнє – нації, державі, собі.
14. Фізична культура і спорт
Серйозне занепокоєння викликає не тільки духовний, але й фізичний стан українців. Українська нація стоїть на порозі фізичного виродження. Влада не має і не здійснює якоїсь осмисленої загальнодержавної програми щодо фізичної культури населення та розвитку спорту: усе пущене на самоплив, на волю випадку. В Україні фактично відбувається геноцид над українською нацією. Ми зобов’язані відродити духовне та фізичне здоров’я нації.
15. Охорона здоров’я
Охорона здоров’я громадян – безумовний обов’язок держави. Однак державна політика спричинила те, що абсолютна більшість громадян, ограбованих олігархічно-клановою владою, позбавлена можливості підтримувати своє здоров’я в належному стані, а часто – навіть врятувати життя.
Ми повинні відстояти і реалізувати право народу на безкоштовну та високоефективну охорону здоров’я, а медичним працівникам забезпечити необхідні умови праці та гідний їхнього фаху рівень життя в межах національної програми “Здорова нація – сильна держава!”.
16. Екологічна політика
Охорона довкілля – це передусім охорона здоров’я нинішнього і майбутнього поколінь. Україна успадкувала від радянської імперії величезний комплекс екологічних проблем – аж до наслідків ядерного вибуху на ЧАЕС. Однак варварське ставлення до природи, хижацька експлуатація її та ігнорування проблем екологічної безпеки продовжується і тепер.
Наше завдання – припинити нищення природи, створити передумови для її відновлення і залишити довкілля нашим нащадкам кращим, ніж те, в якому живемо ми.
17. Інформаційна політика
Інформаційний простір держави – невід’ємна складова її суверенітету та системи національної безпеки. Хто володіє ним, той фактично править країною. Інформаційна політика влади за роки незалежності призвела до того, що інформаційний простір України формується неукраїнськими, антиукраїнськими, космополітичними та проросійськими олігархічними кланами і використовується не в інтересах української нації, суспільства, держави. Засоби масової інформації стали потужним і постійно діючим фактором обездуховлення та денаціоналізації українців, деморалізації та ідейно-політичної дезорієнтації суспільства. Тому подолання засилля кланів в інформаційному просторі України та його сутнісна українізація – одне з пріоритетних наших завдань. Інформаційна політика української держави має випливати з української національної ідеї та із завдань її реалізації.
18. Українська діаспора
Щонайменше двадцять мільйонів українців – живе поза Україною. Частина з них проживає на українських етнічних землях, які стали територією різних держав. Інші, витіснені з України безпросвітними злиднями та окупантами, розсіяні по чужих країнах. Разом вони складають стійку і патріотичну українську діаспору.
Жодна наша влада не тільки не переймалася проблемами українців діаспори, не тільки не використовувала колосальний державотворчий потенціал величезної української діаспори, але й призвела до “четвертої хвилі” еміграції – знову мільйони українців покидають рідний край у пошуках хоч якогось заробітку. У той же час Україну безконтрольно наводнюють іммігранти-чужинці. Українська діаспора буде повертатися до рідного краю тільки за умови, що Україна стане не лише формально, але й сутнісно українською державою.
19. Національна політика
Українська нація і в незалежній державі продовжує залишатися заручником ще імперської національної політики, одним із головних правил якої було не допускати представників корінної нації до керівництва в системі влади, науки, освіти, культури, інформації, фінансів, промисловості, сільського господарства, юриспруденції, військової справи, медицини тощо. Цьому сприяє також успадкована Україною від радянських часів проблема у вигляді високої частки громадян, які, будучи нащадками в той чи той спосіб переселених сюди вихідців з інших регіонів СРСР, так і не сприйняли права титульного етносу на власну державність і далі орієнтуються на Москву.
Між тим неукраїнців в Україні – лише коло 20 %. І абсолютна більшість із них зовсім не настроєна проти українців та їх права мати власну державу для забезпечення своїх національних інтересів і прагнень. Яскраво це проявилося у ставленні наших національних меншин до ідеї незалежності України: на грудневому референдумі 1991 року за неї проголосували 92 % населення, тобто більшість неукраїнців висловилася за українську незалежну державу. Немає жодних сумнівів, що таким же було б і їх ставлення до української національної ідеї – ідеї державності української нації: до її узаконення і реалізації через перетворення нинішньої космополітичної держави в українську національну державу.
Нам варто діяти в дусі українського націоналізму і будувати свою національну політику не на тому, щоб позбутися всіх неукраїнців, а на тому, щоб зробити Україну своєю національною державою.Органічно вписати національні меншини в українське суспільне життя можна буде тільки на основі української національної ідеї і тільки в українській національній державі. Бо майбутнє національних меншин визначатиметься українською нацією і буде зумовлюватися як їхньою нинішньою роллю в державі та суспільстві, так і їхньою участю в процесах українського національного державотворення.
20. Кримські татари
Невідкладного й особливого вирішення потребує проблема репатріації, національного відродження, державного самоутвердження та вживання в українське суспільство кримсько-татарського народу. Кримські татари поза Україною не мають своєї національної метрополії. Українська земля – їхня рідна і єдина земля, з якої вони були насильно депортовані імперкомуністичним режимом, а тому мають право на повернення у рідний край. В Україні кримські татари – не національна меншина, а корінне населення цієї частки української землі, на якій вони стали нацією. Тільки в Україні кримські татари можуть зосередитись як народ і подбати про своє всебічне національне відродження, державне самоутвердження і гарантування свого майбутнього.
Для нас національні права кримсько-татарського народу, його прагнення до власної національної державності є природними, незаперечними і бездискутивними. Це прагнення може бути реалізоване: а) тільки на території України; б) тільки під прапором української національної ідеї та в рамках української національної держави; в) тільки з участю і допомогою української нації; г) тільки у формі Кримської татаро-української автономії.
Усякі спроби зігнорувати чи відкласти кримсько-татарське питання або вирішувати його всупереч українським національним інтересам неминуче обернуться новими бідами – і для українців, і для кримських татарів, і для представників інших національностей, передусім тих, які проживають у Криму.
21. Зовнішня політика
Сучасним глобалістичним тенденціям, маргіналізації та нищенню націй, розмиванню державних суверенітетів, новоімперським зазіханням народи можуть протиставитися тільки через створення і всебічне зміцнення своїх національних держав. Зовнішньополітична діяльність української держави має бути реалізацією української національної ідеї на міжнародній арені, а головні засади української зовнішньої політики – випливати із природних потреб, інтересів та прагнень української нації.
Пріоритетним простором реалізації української геополітичної стратегії має стати Середньо-Східна Європа за діагоналлю Балтика-Закавказзя. Саме у цьому просторі розташовані ті країни, котрі історично спів діяли з Україною (Швеція, Литва, Польща, Туреччина, Грузія).
Подробиці про військово-політичний рух Правий сектор тут: https://pravyysektor.info/