Пам’ятаючи Пророка
Чи переллється сьогодення в нові форми, в нову сторінку нашого Національного Відродження? Чи скористаємось підґрунтям Сковороди і впливом початків Котляревського для нашого духовного розвитку і розвитку як такого? На патріотизмі Костомарова, Куліша, Квітки, Гребінки, Кухаренка, Марковича, Гулака-Артемоського відродилась "душа українського руху" – Тарас Шевченко! Так вважала тодішня українська інтелігенція… Вважала своїм провідником і світочем знедоленого народу!
Ще з дитинства серце Т.Шевченка рвалось до вольности і в цьому пориві зароджувалась в нього думка великої ваги – геніальності, що переросте до крайньої революційности. Служіння народу, його Вкраїні, Вкраїні милій… та – ідеї визвольного змагання, в основі якої лежала селянська-козацька республіка "без хлопа і пана". Мовою сьогодення то – середній клас. Бо цей прошарок, є джерелом благ спільноти і землі, на якій він оре… Та не сталося тоді, понижують його й сьогодні…
Були тоді зради, продажність гетьманів, які боролись за булави та вигоду… Шевченко ганьбить поступки гетьманів і їх приклонників – типових патріотів. Проектуючи на сьогодення, цитуємо Шевченка, що злодієм називає і лає послідніми словами «геніального бунтовщика» Хмельницького:
"Якби-то ти, Богдане п'яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на Замчище подививсь!
Упився б! здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або в калюжі утопивсь,
В багні свинячім"
Різко п’ятнує Шевченко патріотичних запроданців, які на ніщо не зважають, лиш дбають про власне і, гірше чужих, гноблять своїх. Т.Шевченко без перестанку, через ціле своє життя не хитаючись ішов, служив національній ідеї, її революційному спрямуванню. Так квапив, квапить і тепер до визволення українського люду, до його змагань, майданів і завтрашнього… Як і колись, так і сьогодні закликає до боротьби з ворогами, лицемірними і замаскованими патріотами. В часі найбільшого поневолення Т.Шевченко свято вірив і ми маймо святу віру, що прийде час, коли український народ матиме свого українського Вашингтона і повстане сім’я, сім’я вільна-нова…
Будьмо вірними синами і доньками! Не будьмо подібними до тих, що часто влаштовуючи «шевченківські свята», декламують, співають про Шевченка, як великого генія, пророка й мученика, навіть революціонера, і весь рік – розпинають його своїми ділами. А потім, як той грішник, що приступає раз нарік до Великодньої сповіді, беруться до святкування «шевченкіани» – щоб возвеличити свої амбіції, своє інтриганство, а часом і національну зраду…
Він нас підніс жертовністю своєї пожертви і заслужив на визнання й пошану всього українського завтра.
А на сьогодні дбаймо про правду, гострім сокири, бо вже день, світає, бо встане правда, встане воля і гірка недоля… ворогів наших.
Шевченко – як світло любові та єдності української нації!
Слава Україні!
Н. Буковий